Вчитель, який прагне змінити світ: фіналіст GTPU 2021 Богдан Завидовський

Минулого року компанія B-Pro традиційно виступила спонсором національної премії Global Teacher Prize Ukraine. Ця подія щороку збирає сотні талановитих українських педагогів, і ювілейна 5 премія GTPU 2021 не стала винятком.

З-поміж десяти неймовірно талановитих фіналістів GTPU 2021 ми обрали власного переможця. Ним став Богдан Завидовський — вчитель біології, хімії, природознавства та «Я у світі» приватної загальноосвітньої школи нового формату Primus Inter Pares School (м. Дніпро), який отримав корисний подарунок: сучасну цифрову лабораторію Vernier для вивчення біологічних і хімічних процесів.

Історія Богдана Завидовського неординарна: він пройшов непростий, але цікавий шлях від біотехнолога до репетитора, а згодом і до вчителя однієї з кращих шкіл Дніпра й фіналіста найпрестижнішої в Україні премії для освітян. Сьогодні ми б хотіли поділитися цією історією з вами — можливо, вона стане натхненням для тих, хто лише обирає професію, та направить на власний шлях до здійснення мрії.

Вчитель — професія чи покликання?

Я вирішив стати вчителем не одразу, це можна певною мірою назвати долею. Так вийшло, що мої батьки були вчителями — батько був істориком, а мама й зараз викладає у початковій школі в Донецькій області. Та, чесно кажучи, батько відмовляв мене від вчителювання, казав, що йти в школу — це на крайній випадок. Але в 2014 році, коли я був вимушений переїхати з Донецька, почав по суботах працювати репетитором біології та хімії: це був підробіток. Потім зрозумів, що в мене наче й непогано виходить.

А ще я колись був у своєї подруги, Влади Бандурко, у якої є власна школа в Києві. І подумав, що в такій сучасній школі, як я побачив у неї, дійсно можна й попрацювати. Ось так і вийшло, що з часом я почав шукати саме таку роботу: з резюме «Викладач». Тож коли мені подзвонили з Primus Inter Pares School і запропонували прийти, погодився на пропозицію.

Спочатку було трохи лячно, бо коли дуже багато дітей, яких ти вперше бачиш, які задають питання, до яких ти не готувався, то це важкувато. Але з часом звикаєш.

Наступний виклик вчителювання — заново довелося навчатися багатьом речам. Адже одна справа — це зрозуміти щось самому, і зовсім інша — пояснити іншим. Ти можеш чудово розумітися на предметі, але зовсім не зрозуміло пояснювати його дітям: інформація просто не заходитиме учням.
Ну і ще, так як я людина не з педагогіки, новим і дещо складним викликом стало знайомство в школі з різними журналами, документами, навчальними програмами.

Найбільше сучасних учнів цікавлять такі речі, які вони дивляться на Youtube, які розказують блогери. Наприклад: а чи правда, що коли ми ходимо по поверхні, то насправді левітуємо? Чи запитання стосовно небесних тіл, Сонячної системи: яким чином дізналися, що Всесвіт розширюється? Чи й таке: еволюція – це ж усе нісенітниця, невже ви в це вірите? Діти багато дивляться різні відео, їх дуже цікавить усе, що в трендах.

Особливості національної премії Global Teacher Prize Ukraine

Ця ідея з’явилася також не без допомоги долі: 2020 року у вересні центр оцінювання, де здійснюється відбір топ-10 фіналістів, проходив у місті Дніпро. І так вийшло, що саме в нашій школі фіналісти проводили уроки, а я був одним із тих працівників, що допомагали організовувати процес. Я спостерігав за тим, як фіналісти ведуть урок, і як це виглядає зі сторони, і також зацікавився. Я раніше чув, до речі, про цю премію, але не думав, що колись стану її частиною. Заявку я не відправляв дуже довго: не те щоб сумнівався, скоріше вагався, чи достатньо адекватною вона буде для такого всеукраїнського рівня. Але потім і діти мене номінували, і якісь незнайомі мені люди, тож я вирішив все-таки подати заявку.

Насправді я думав, що в топ-50 ще зможу потрапити, а от про фінал думок особливо не було. Я маю не дуже великий педагогічний досвід. І чудово розумію, що можуть знайтись люди, які працюють у цій сфері набагато довше і мають своє бачення кращого вчителя. А тут якийсь вчорашній студент уже претендує на місце в топі. Тож сумніви були.

Якщо на моєму прикладі хтось теж повірить у себе і спробує власні сили — це буде чудово

Враження від GTPU 2021 дуже різні, хоча й усі позитивні. Це через те, що все по-різному відбувається. Наприклад, у центрі оцінювання вільного часу взагалі немає: ти постійно в стресі, щось маєш робити, все щохвилинно розписано. На фіналі, звичайно, круто: церемонія нагородження проходить на дуже високому рівні, це справжня казка для людей, які сюди потрапляють. Кожного року це саме та подія, яка запам'ятається на все життя.

Щодо очікувань і реальності — вони у кожного свої, важливо адекватно себе оцінювати. Наприклад, я не очікував, що моє життя якось кардинально зміниться і психологічно був готовий до того, що казка завершиться і потрібно буде повертатися працювати у звичному режимі. Треба просто знайти свою цінність у тому, що ти можеш робити далі. Якщо ти щось робив тільки заради того, щоб у якусь премію потрапити, то навіть у разі перемоги це не приноситиме тобі задоволення.

GTPU — це справжня казка для людей, які сюди потрапляють. Кожного року це саме та подія, яка запам'ятається на все життя.

Зараз я працюю у різних напрямках: мене помітили, запрошували спікером на різні заходи для педагогів – а це також новий досвід, за який я дуже вдячний.

Окрім того, мені запропонували написати дитячу книгу з екокультури — поки що вона в процесі створення, але цим цікаво займатись.

Я думаю, що це не останні можливості для мене: я як працював, так і працюю, поки в мене вистачає на це натхнення.

В Україні якщо ти став фіналістом, повторно брати участь у премії вже не можна. Але є ще світова премія Global Teacher Prize – не знаю, чи справді відповідаю тому рівню, але в принципі заявку написати не важко.

Я не дуже цікавився, як саме відбувається процес подання заявки й відбору фіналістів, тож точно сказати не можу. Але влітку я деякий час проживав у Казахстані, тому у соцмережах познайомився з вчителем з казахського міста Семей, Асхатом Жумабековим, який потрапив у світовий топ-50 Global Teacher Prize 2021. Він казав в інтерв’ю, що знання англійської в принципі не має значення. Тим, хто потенційно може пройти до топ-50, заздалегідь, ще влітку конфіденційно оголошують, що вони є кандидатами. І потім з ними спілкуються для того, щоб розкрити людину, її можливості й таланти.

Якихось екстравагантних моментів навіть і не пригадаю: атмосфера була дуже доброзичливою, а спілкування приємним і порядним.

Щодо інших учасників, мені дуже приємно спілкуватись з Павлом Віктором, Лідою Насоновою, Артуром Пройдаковим — це ті троє учасників із топ-10, з якими я найбільше підтримую зв'язок. Також це команда Освіторії: вони всі дуже класні, дуже позитивні, чудові враження залишились від цього спілкування.

Ну а стосовно спільних освітніх проєктів —треба розуміти, що тут є регіональний аспект. Наприклад, якщо ти в Києві знаходишся, то ти будеш більше залучений до різного роду проєктів, а от у Дніпрі ситуація дещо інша. Тим більше, що всі учасники викладають різні предмети, тож якісь спільні проєкти реалізувати складніше.

Цифрова лабораторія Vernier — інноваційне обладнання для STEM-напряму

Я б сказав, що глобально на мій стиль життя та роботи участь у премії не вплинула. Але я буду радий, якщо це вплине на людей навколо мене. Якщо на моєму прикладі хтось теж повірить у себе і спробує власні сили — це буде чудово.

А от уроки, звісно, змінились. І не в останню чергу завдяки подарунку від «Бі-Про» — цифровій лабораторії з датчиками, якими ми активно користуємося.

Чудово, що ці датчики є мобільними — їх будь-куди можна взяти з собою, багато місця не займають, легкі, прості у використанні.

Фото, на яких учні вимірюють pH, користуються кондуктометром, я навіть показував під час одного з вебінарів: як приклад того, які емоції у дитини може викликати навчання, якщо їй подобається процес. Крім того, це обладнання використовували й інші викладачі STEM-напрямку нашої школи: у них було завдання виміряти солоність, тож ми користувалися кондуктометром, міняли концентрацію та спостерігали зміни.

Ми пробували під’єднати їх і до смартфонів, і до комп’ютера. Були деякі нюанси з підключенням до різних пристроїв на Android, а от на iOS завжди стабільно все працює.

Завдяки цим датчикам ми будемо робити різні польові дослідження — це реально зручно, що пристрій одразу й записує дані. А ще ми займаємося екологічними проєктами (контроль якості води і не тільки) — їх ми також плануємо розширювати. Можливо, робитимемо перевірку безпечності різних харчових продуктів. Тому це дуже актуальне для нас обладнання.

Я мав досвід використання інших цифрових датчиків, але Vernier дійсно відрізняються і якістю, і простотою та зручністю у використанні — їх навіть не порівняти. Нам пощастило отримати такі датчики у подарунок. Можна, звичайно, замінювати їх китайськими дешевими аналогами — але слугують такі дешеві датчики дуже недовго. Та й точність вимірювань уже буде зовсім інша. В аналогах не фіксуються показники, навіть похибка недостатня, щоб різницю побачити.
Наприклад, не так давно проходив інтернет-конкурс від МАН із природничих дисциплін «Відкрита природнича демонстрація». Ми пройшли там два кваліфікаційні раунди. І в одному з відеодослідів було показано, як змінюється pH у холодній і гарячій воді, графік показував зміни. Але в нашому датчику Vernier є термокомпенсація: ми коли провели цей дослід, нічого не помінялось: було одразу видно, що графік стабільний. Тож ми зафільмували цей результат і відправили організаторам, вказавши на похибку. Звісно ж, за це питання ми отримали максимальні бали. Тож бачите, скільки є таких історій, де ці датчики вже дійсно нам знадобились.

Так, у мене є друзі співробітники медінститутів, яких дуже зацікавила моя публікація в соцмережі про подарунок — цю цифрову лабораторію. Вони писали, що їм такого обладнання теж не вистачає, питали, який Vernier у використанні.

Концепція SEPIA — STEM + м’які навички та глобальні цілі сталого розвитку

Концепція SEPIA народилася завдяки декільком людям зі STEM-напрямку Primus Inter Pares School. Ми ще в минулому році почали робити різні проєкти, екологічні і не тільки, які були пов’язані саме з цілями сталого розвитку. Ці цілі дійсно класні для розвитку та покращення суспільства. І так як людство ще їх не досягло (і не факт, що воно встигне це зробити у термін, запропонований ООН, — до 2030 року), то вони будуть актуальні й пізніше. Тому розповідати дітям зараз про те, які саме питання й напрямки хвилюють людей, мені здається дуже важливим. Наприклад, ціль відповідальне споживання та виробництво. Коли дитина користується якоюсь річчю, то вона не задумується: який довгий шлях ця річ зробила, як її виготовляли, як для цього могли використовувати навіть дитячу нелегальну працю, скільки при цьому було шкідливих викидів. А після осмислення глобальних цілей сталого розвитку, можливо, у когось з’являться хороші установки для свого життя та бажання сприяти позитивним змінам у суспільстві — ось для чого ми і розробили таку концепцію.

Обладнання STEM-лабораторії: практичні поради

У нашій школі, до речі, також немає наразі окремої STEM-лабораторії: хоч вона і простора, але тут не так багато вільних кабінетів. Ми зараз знаходимось у природничому кабінеті, де я почав собі обладнувати робоче місце: шафу, декілька ящиків.

Не все вирішується матеріально-технічним забезпеченням — дуже багато залежить від конкретного вчителя: від того, які ідеї він сповідує, які цінності несе, як ставиться до дітей.

Щодо практичних порад, то я, наприклад, самостійно збирав реактиви: купував їх в інтернет-магазині за переліком МОН, тому що це було дешевше, ніж уже готові набори. Потім купуємо прості вимірювальні прилади. Для проєктів часто користуємося Ph-метром. Ще обов’язково потрібні мікроскопи, щоб досліджувати готові препарати, — дітям така діяльність завжди подобається. Крім того, зараз останнім часом стало набагато легше проводити й мікробіологічні дослідження. Чому? Не треба якийсь спеціальний автоклав, для того, щоб стерилізувати: можна взяти звичайну мультиварку на 5 літрів, і з її допомогою безпечно варити всі необхідні поживні середовища, кип'ятити воду.

З новинок — ультрафіолетова лампа, щоб стерилізувати повітря у робочій зоні. Ми працювали на столі, вмикали її на деякий час, потім заходили — і все працювало нормально.

Петлі взагалі можна навіть не купувати, а спитати в якійсь лабораторії — державній або приватній, вони не дуже багато коштують, тож їх можна просто попросити.

А взагалі, не все вирішується матеріально-технічним забезпеченням. Дуже багато залежить від конкретного вчителя і від того, які ідеї він сповідує, які цінності несе, як ставиться до дітей.

Звісно, працювати в школі буває важкувато, на жаль, не всіх молодих людей вистачає надовго. Але потрібно шукати в собі сили, користуватися різними можливостями — і все вийде.

У нашій роботі часто демотивує, що ти не знаєш, яким виросте учень, у навчання та виховання якого ти вже вклав стільки зусиль. Від моменту, коли ти навчаєш цю дитину, і до моменту, коли в неї вже складеться життя, минає дуже багато часу — тож отримати моральне задоволення від роботи та побачити її результат у нашій професії можна не одразу. Діти це ще не усвідомлені люди і не завжди розуміють, що саме цей вчитель, можливо, сильно вплине на їх життя. Але вплив безперечно є. Я помітив, що коли щось кажу дітям, це не зникає в нікуди — я потім це бачу в учнях: у якихось їхніх конспектах, фразах, ідеях.

У нас в школі це виражено в моменті кураторства, що дає можливість вплинути на формування в учнів правильного розуміння цього світу і місця дитини в ньому. Коли закінчується навчальний рік, діти вже сприймають тебе як людину, якій не все одно, що з ними станеться. Вони писали дуже щирі розгорнуті фрази, чому вони вдячні, — це дійсно приємно читати.

На мою думку, якщо вчитель — це дійсно покликання людини, їй це подобається, то вона буде від дітей отримувати зворотний зв'язок і увагу, мати певний авторитет. Головне — не бійтесь, вірте в себе, і все буде добре!